https://youtu.be/dTLinRwL_vc?si=Ik16O2TaXAUGJRZp У війни не жіноче обличчя. Більшість іноземних студентів покинули Україну після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Більшість із тих, хто залишився – чоловіки. Серед небагатьох жінок в Україні є декілька в різних університетах України. Наша група співрозмовниць складається з чотирьох таких мужніх і незламних жінок, які люблять Україну так само, як і свою майбутню професію – стати лікарями та допомагати людству. Те, що змусило їх залишитися в Україні та розвинути глибоку відданість і любов до української справи, це український народ, та ця прекрасна країна. Схід, Захід, Північ чи Південь – звідки б людина не походила, саме між людські зв’язки мають значення. Дівчата поділяться своїм баченням щодо того, як зміцнити цей зв’язок розуміння та дружби між Україною та їхніми країнами. Анастасія Дубе народилася в Австралії в сім’ї українки та зімбабвійця. Вона – студентка останнього курсу стоматологічного факультету у Вінниці. Провівши дитинство в Зімбабве, вона навчилася говорити п’ятьма мовами. У жовтні 2019 року приїхала в Україну. Незважаючи на труднощі, вона пояснює своє небажання їхати з України тим, що «Україна була для мене домом. Це навчило мене, що людство насправді існує, навіть у похмурі часи люди можуть бути добрими та привітними». Студентка шостого курсу медичного факультету Вінницького національного медичного університету Сомія Хейзел Топно з міста Дханбад, штат Джаркханд, Індія, мріє стати лікарем. Вона приїхала в Україну в 2019 році і була свідком і пандемії, і війни. Вона любить Україну і каже: «Це велика честь і гордість стояти поруч з Україною, країною, яка вписала своє ім’я золотими літерами на сторінки нашої історії». У 2019 році Кліменсія Мойо приїхала вивчати медицину у Вінницький національний медичний університет — місце, яке вона називає своїм «другим домом». Вона зазначає, «особливо після того, як стала свідком того, що один з моїх викладачів невідкладної медицини, який, навіть перебуваючи на передовій, продовжував навчати нас через онлайн-сесії. Його мужність і самовідданість нагадали мені, чому мене взагалі привабила медицина, і дали мені сили рухатися вперед, надихнувши мене на рішення повернутися і завершити навчання тут». Серена Омоко, студентка четвертого курсу медицини та хірургії Вінницького національного медичного університету, родом із Сапеле, стародавнього міста, відомого виробництвом деревини та фанери, гуми, борошна та кормів у штаті Дельта Нігерії. Прибувши в Україну у 2021 році, вона зіткнулася з вторгненням і була евакуйована через Польщу до Нігерії на півтора роки. Склавши всі онлайн-іспити та перейшовши на третій курс, у вересні 2023 року вона повернулася в Україну для офлайн-навчання. Щоразу коли йде сирени та потім і ракетні удари, вона страшно хвилюється, але вона каже: «Віра та мужність тримає мене. Знаю, що буде світло в кінці тунелю. Війна закінчиться». Ішна Верма, студентка 6-го курсу з Індії, приїхала в Україну в 2019 році. Зіштовхнувшись із евакуацією, переїздами та особистими рішеннями про те, щоб залишатися, вона каже, що її рішення залишитися в Україні було «тому що це мій дім далеко від дому, який дає мені сили як жінка і допомагає мені знайти мою ідентичність». Вона додає: «Оскільки я не можу приєднатися до передової, як багато хоробрих чоловіків та жінок України, я підтримую націю всіма іншими способами, якими можу, волонтерством, роблячи пожертви та сприяючи справі миру. Я дуже пишаюся тим, що перебуваю тут, і якби мені випала можливість зробити це знову, я б знову вибрав Україну». Модератор: д-р Мрідула Гош, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія» та голова правління Східноєвропейського інституту розвитку, Київ, Україна