2019 року відбудуться вшанування двох трагічних подій в історії Криму, особливо у історії кримськотатарського народу, корінного населення Кримського півострова. Це – 75-а річниця масової депортації кримських татар та інших національних меншин, за вказівкою Сталіна в 1944 році, а також – 5 роковина окупації Криму Росією лютого 2014 року. До Криму та міста Севастополя, які є невід’ємною частиною унітарної держави Україна, Росія таємно відправляла свої збройні сили без будь-яких пізнавальних знаків, а згодом організувала псевдореферендум, для формалізації окупації та введення Криму до складу Російської Федерації. Більшість країн світу, за винятом деяких, не визнали цю анексію. Протягом останніх п’яти років Генеральна Асамблея ООН прийняла декілька резолюцій щодо Криму, багато резолюцій з прав людини та положення про становище кримськотатарського народу у Криму також були прийняті Європейським парламентом. У рамках Ради Безпеки ООН відбулися численні дебати, багато звітів були опубліковані національними та міжнародними правозахисними організаціями, в яких чітко зазначається факт окупації півострова Росією, а остання згадується як держава-агресор.
Російська агресія не обмежувалася лише окупацією Криму. На початку 2014 року через масову і всеосяжну допомогу сепаратистам у Донбасі в Україні, а незабаром після прямого розгортання роботи російських військових наглядачів, надсилання «гуманітарних конвоїв» зі зброєю та боєприпасами, Росія розпочала свою гібридну війну на сході України. Близько чотирьохсот кілометрів українського кордону, частин Донецької та Луганської областей України, у тому числі двох великих міст Донецька та Луганська, не знаходяться під контролем України. Більше тринадцяти тисяч жертв лише серед українських військовослужбовців (не враховуючи зникнення і смерть багатьох цивільних осіб) до кінця 2018 року та масове переміщення людей з Криму та з Донбасу призвели до гуманітарної кризи, невидимої в Європі протягом багатьох десятиліть. До цього слід додати пропагандистську та інформаційну війну, спрямовану на деморалізацію демократичного устрою України та інших держав, які надають підтримку Україні.
Здійснюється безліч ініціатив, щоб впоратися з цією важкою ситуацією, зокрема, підтримка більше мільйона переміщених осіб, надання невідкладної допомоги, притулку і задоволення основних потреб. Разом з тим, Україна також інвестувала свої ресурси у будівництво оборони, сильну армію і протистояла інформаційній війні. Ситуація в Донбасі та Криму є різною, хоча українські громадяни живуть в обох місцях і перетинають пропусні пукти, щоб приїхати в Україну. Донбас формально не окупований, він знаходиться під контролем сепаратистів, але війна знаходиться в активній фазі. Крим перебуває під незаконною окупацією Росії, бо Росія офіційно оголосила Крим частиною Росії. Сьогодні правоохоронні органи Росії повністю контролюють півострів. Тому зв’язок громадянського суспільства України з Донбасом та Кримом, збір інформації з цих місць мають різний характер. Отже, стратегія повернення Криму в Україну матиме свою особливу стратегію, відмінну від стратегії поновлення повного суверенітету України в Донбасі. Хоча загалом, у міжнародному політичному процесі Україна їх розглядає як одну проблему – наслідок російської агресії та зазіхання на суверенітет України.
Перед окупацією і незабаром після неї, людям у Криму російська адміністрація обіцяла поліпшити рівень життя і добробут, і це була російська стратегія для отримання голосів за анексію на псевдо-референдумі. Минуло п’ять років, і настав час проаналізувати ситуацію в Криму з принаймні трьох ракурсів – військово-стратегічного, політичного, правового і, нарешті, культурно-історичного та гуманітарного.
Саме з цією метою 16 січня 2019 року в Києві була організована конференція з Меджлісом кримськотатарського народу та Східноєвропейським інститутом розвитку, українською НУО за підтримки Бюро де Геллінґ ( Нідерланди). Конференція, перший захід такого роду в цю роковину історичних трагедії, складалася з трьох панельних дискусій: Крим, як військова база для агресора і сіра інформаційна зона, беззаконня в Криму і Крим, як територія, де знищується культурна спадщина. Порушення прав людини спрямовані переважно на корінне населення Криму, кримських татар, їх культурну та історичну спадщину.
У своєму вступному слові член правління СЄІР Сергій Курикін наголосив на важливості обговорення вищезгаданих питань і заявив, що лише на підставі збору та аналізу інформації щодо наслідків окупації Криму може бути розроблена будь-яка життєздатна стратегія повернення його в Україну. Він також повідомив, що публікація матеріалів конференції та зведеного звіту, буде доступна і друкованій, і в електронній формах.
Цей звіт є описом основних тез доповідей Конференції та аналізом презентацій, зроблених учасниками-експертами. Висновки та рекомендації зроблені наприкінці для подальшої роботи організаторами та іншими зацікавленими сторонами.
Організатори: Східно-Європейський Інститут Розвитку та Меджліс кримськотатарського народу за сприяння Бюро де Геллінґ, Нідерланди. Авторка звіту: Мрідула Гош
Завантажити ПДФ версії звіту:
